А чи знаєте ви…

Вперше ідея перекидання дніпровських вод у Крим була висловлена ще в 1846 році першим директором Нікітського ботанічного саду Християном Стевеном. Більш ніж через сто років про ідею Стевена згадали знову, причому на найвищому рівні. У розвиток державного «Плану полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництва ставків і водойм для забезпечення високих стійких врожаїв у степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР» було прийнято низку постанов про будівництво та модернізацію гідротехнічних споруд. Серед них і Постанова Ради Міністрів СРСР №4000 «Про будівництво Каховської гідроелектростанції на річці Дніпро, Південно-Українського каналу, Північно-Кримського каналу і про зрошення південних районів України і північних районів Криму», що була прийнята у вересні 1950 р. Грандіозний проект переслідував благі цілі: отримати електроенергію для сільського господарства і промисловості і підвищити врожайність сільськогосподарських культур, в першу чергу пшениці і бавовника.

Мало хто пам’ятає, що одним з головних елементів цієї зрошувальної системи повинен був стати Південно-Український канал. Цей проект виглядав так. Канал бере початок вище греблі Дніпрогесу, минає Запоріжжя і доходить до річки Молочної. Тут будується ГЕС потужністю 10 тис. кіловат, утворюється Молочанське водосховище. Потім вода надходить в канал меншого перетину, який проходить повз нинішнє Мирне та Мелітополь і подає воду в Асканію-Нова і Крим. Через Сиваш канал збиралися провести за допомогою дамби або залізобетонного лотка.

Здавалося б, дуже навіть непоганий проект, але була в ньому одна деталь, яка робила проект повною авантюрою. Щоб зберегти ухил каналу, потрібно було подолати водорозділ (підвищену ділянку місцевості) між річками Конкою і Молочною. Зробити це можна було двома способами: вирити виїмку глибиною від 50 до 100 метрів або прокласти через це місце підземні тунелі, при цьому треба було приймати до уваги і наявність трьох водоносних пластів, які пересікатиме русло каналу. І в тому, і в іншому випадку будівельникам довелося б чимало потрудитися: це не жарт, вийняти і перекинути 25 млн. кубометрів землі або прокласти 6-8 тунелів, кожен діаметром більше 5 метрів! Молочанське водосховище, або, як його ще називали, Мелітопольська водойма, теж було об'єктом серйозним. На думку вчених, Молочанське водосховище очікувала б незавидна доля: через характер місцевого грунту, який дуже добре вбирає воду, штучне море перетворилося б в мілководну калюжу. На щастя, будівництво водосховища так і зупинилося на проектних і дослідницьких роботах. 27 травня 1953 року Рада Міністрів СРСР видала постанову про припинення робіт по Південно-Українському каналу.

І початок будівництва Північно-Кримського каналу почали зв’язувати з каналом, призначеним зрошувати південні райони України, головна споруда якого, була закладена у ході будівництва Каховської гідроелектростанції.